Czy istnieje polski solidaryzm i czy ukraińskie rolnictwo nam zagraża?/Чи існує польська солідарність і чи є українське сільське господарство загрозою для нас?

Polski patriotyzm wciąż mocno oscyluje wokół deklaratywności. Można nawet powiedzieć, że powszechnie rozumiany jest jako obowiązkowe uczestnictwo w uroczystościach historycznych i noszeniu biało-czerwonych barw.

Zbyt mało jest w nim poczucia solidarności z innymi członkami wspólnoty narodowej, zwłaszcza nie jest on pojmowany jako solidne wykonywanie pracy zawodowej i uczciwe płacenie podatków. Mocno ubolewał nad tym Józef Piłsudski po odzyskaniu przez Polskę niepodległości, nierzadko nawet w dość ostrych słowach strofował swój naród. Od tamtego czasu minęło ponad 100 lat. A Polska wciąż indywidualnym egoizmem i deklaratywnością postaw stoi.

Rolnicy strajkujący na granicy słusznie domagają się ochrony ekonomicznej ze strony państwa, bo nie ulega wątpliwości, że produkcja rolna musi być opłacalna, ale czy żądając zamknięcia granicy z Ukrainą, nie mają świadomości, że tym podcinają podstawy bytu innych polskich rolników. A mianowicie producentów mleka i warzyw. Nie biorą pod uwagę tego, że my Ukrainie więcej sprzedajemy, niż od niej kupujemy. Nadwyżka w polskim handlu z Ukrainą wynosi co najmniej 4,5 mld zł, a może i więcej. Na Ukrainę wciąż eksportujemy znaczne ilości produktów mlecznych (głównie serów i jogurtów, ale także masła) oraz warzyw i przetworów warzywno-owocowych. Gdyby Polska zamknęła granicę dla produktów z Ukrainy, to Ukraina zrobiłaby to samo. Byłyby to wielkie straty dla polskiego rolnictwa, upadek wielu gospodarstw hodowlanych i przedsiębiorstw mlecznych oraz warzywnych.
Ukraina poradziłaby sobie, bo polskich dostawców wspomnianych produktów, bez trudu zastąpiłaby eksportem ze Słowacji, Rumunii i Włoch, towarów ani droższych, ani gorszych jakościowo. Zamknięcie granicy przyniosłoby dla polskich rolników straty niepowetowane.

Nie ulega jednak wątpliwości, że polskich producentów zbóż należy chronić, tylko nie pochopnymi decyzjami, ale negocjacjami zarówno na polu krajowym, jak i Unii Europejskiej. Strajkujących też należy przekonać, że żądając radykalnych decyzji, mogą wyrządzać poważne krzywdy innym polskim rolnikom. Sprzeczności istnieją zawsze, są one nie tylko między narodami, ale także między warstwami społecznymi, a nawet w ich łonie. Są i będą zawsze. Należy więc nauczyć się, jak je rozwiązywać w duchu kompromisu.

W Polsce wszyscy tak chętnie odwołują się do kultu św. Jana Pawła – papieża Polaka, ale czy zrozumieli jego słowa „Solidarność to nie jeden przeciwko drugiemu, ale jeden i drugi, jeden dla drugiego”. Chętnie wynosimy Go na ołtarze, budujemy Mu pomniki, ale czy chcemy i czy potrafimy w życiu codziennym stosować Jego naukę?

Domagając się swego, nawet słusznego, nie wystarczy eksponować biało-czerwone flagi, a tym bardziej głosić nieprzemyślane hasła w rodzaju „Putin zrób porządek z Ukrainą”. Bo jak Putin zrobi porządek z Ukrainą, co nie daj Bóg, to przecież tamtejsze rolnictwo nie przestanie produkować zboża, tylko jego dysponentem stanie się Moskwa. Niektórzy myślą nawet, że nie będzie tak źle, bo po zakończeniu wojny przed polskimi produktami rolnymi otworzą się rosyjskie rynki, bo przecież kiedyś tak dobrze zarabiali na handlu z Rosją. Tak to było kiedyś, ale tego by już nie było po pokonaniu Ukrainy. Po co Rosji byłyby polskie produkty rolne, gdyby miała tak olbrzymią produkcję rolną z Ukrainy? Nie tylko upadłoby polskie rolnictwo, ale i europejskie. Rosja, mając ukraińskie ziemie, zasypałaby europejskie rynki produktami rolnymi, ale też stopniowo przejmowałaby polskie i europejskie przedsiębiorstwa przetwórstwa rolnego, bo miałaby bardzo tani towar.

Tym naiwnym warto przypomnieć, że Ukraina jest znacznie większa terytorialnie niż Polska, a czarnoziemie stanowią tam aż 50 proc. gleb uprawnych (w Polsce to tylko 1 proc.). Ukraiński czarnoziem nie potrzebuje nawozów sztucznych. Rosyjska żywność z podporządkowanej Ukrainy byłaby nie tylko tania, ale może i zdrowsza, bo nie na nawozach sztucznych wyprodukowana. Rosja dziś także ma nadwyżkę zbóż, które eksportuje za granicę. Zatem Rosji mającej ukraińskie ziemie polskie produkty rolne wcale nie byłyby potrzebne.

Ktoś może jednak powiedzieć, że wejście Ukrainy do Unii Europejskiej też stworzy poważną konkurencję dla polskiego rolnictwa. Niewątpliwie tak, ale o tym trzeba myśleć już dziś, a nie podsycać antyukraińskie nastroje w polskim społeczeństwie i bezmyślnie kreować wroga. Ukraińskie rolnictwo dla Polski może być konkurencyjne, ale należy się do tego przygotować. Korzystając z własnych środków i unijnych funduszy, już dziś należy planować przebudowę polskiego rolnictwa i rozbudowę polskich przetwórni produktów rolnych, bo przecież korzystniej jest sprzedawać np. mąkę niż ziarno. A może też wykorzystując polskie doświadczenia w produkcji rolnej, należy tworzyć wspólne polsko-ukraińskie przetwórnie i przedsiębiorstwa handlowe.  

Ukraińcy zmuszają nas do zmian, które wymagają wysiłku i nakładów, ale też mogą wyjść na dobre, a Rosjanie po pokonaniu Ukrainy mogą zadać śmiertelny cios polskiemu rolnictwu, a nawet całej polskiej gospodarce. Lepiej więc mieć niepodległą Ukrainę w Unii Europejskiej, niż imperialną Rosję na polskiej granicy.

Stanisław Stępień

Польський патріотизм все ще сильно коливається довкола декларативності. Можна навіть сказати, що його прийнято розуміти як обов'язкову участь в історичних урочистостях і носінні біло-червоних барв.

Занадто мало в ньому почуття солідарності з іншими членами спільноти народу, зокрема, його не сприймають як сумлінне виконання своєї праці та чесну сплата податків. Юзеф Пілсудський глибоко переживав через це після відновлення незалежності Польщі, і часто навіть докоряв своєму народові в досить різких висловлюваннях. Відтоді минуло понад 100 років. А Польщі все ще притаманні індивідуальний егоїзм та декларативні настрої. Фермери, що страйкують на кордоні, справедливо вимагають економічного захисту від держави, адже немає сумнівів, що сільськогосподарське виробництво має бути прибутковим. Але невже вони не усвідомлюють, що, вимагаючи закриття кордону з Україною, вони підривають засоби до існування інших польських аграріїв? А саме виробників молока та овочів. Вони не беруть до уваги той факт, що ми продаємо в Україну більше, ніж купуємо в неї. Позитивне сальдо в торгівлі Польщі з Україною становить щонайменше 4,5 млрд злотих, а можливо і більше. Ми досі експортуємо в Україну значні обсяги молочної продукції (переважно сирів, йогуртів, також масла), а також овочів, фруктів та плодоовочевої продукції. Якби Польща закрила свій кордон для продуктів з України, Україна зробила б те саме. Польське сільське господарство зазнало б великих втрат, занепало б багато тваринницьких ферм, молочних та овочевих господарств.

Україна впорається, оскільки польських постачальників згаданих продуктів можна буде легко замінити експортом продуктів зі Словаччини, Румунії та Італії, які не є ні дорожчими, ні гіршими за якістю. Закриття кордону завдало б непоправних втрат польським фермерам.

Однак немає жодних сумнівів, що польські виробники зерна повинні бути захищені, тільки не поспішними рішеннями, а переговорами як всередині країни, так і в Європейському Союзі. Страйкарів також потрібно переконати, що, вимагаючи радикальних рішень, вони можуть завдати серйозної шкоди іншим польським фермерам. Протиріччя існують завжди, вони є не лише між народами, але й між соціальними верствами і навіть всередині них. Вони є і будуть завжди. Тому необхідно навчитися вирішувати їх у дусі компромісу.

У Польщі всі так люблять посилатися на культ святого Івана Павла - польського Папи Римського, але чи зрозуміли вони його слова: "Солідарність - це не один проти іншого, а один з іншим, один за іншого". Ми охоче підносимо його на вівтарі, будуємо йому пам'ятники, але чи хочемо і чи вміємо застосовувати його науку в повсякденному житті?

Домагаючись свого, навіть якщо воно справедливе, недостатньо вивішувати червоно-білі прапори, а тим більше проголошувати непродумані гасла на кшталт

 "Путін, наведи порядок в Україні". Бо якщо Путін, не приведи Господи, розбереться з Україною, то їх сільське господарство не припинить продукувати зерно, але контролювати його буде Москва. Дехто навіть думає, що це буде не так вже й погано, адже після закінчення війни російські ринки відкриються для польської сільськогосподарської продукції, адже раніше вони так добре заробляли на торгівлі з Росією. Так було раніше, але після поразки України цього не буде. Навіщо Росії польські продукти рільництва, якщо вона має таке величезне сільськогосподарське виробництво з України? Не тільки польське землеробство зазнало б краху, але й європейське. Росія, маючи українські землі, заполонила б європейські ринки аграрною продукцією, але вона також поступово поглинула б польські та європейські сільськогосподарські переробні підприємства, тому що мала б дуже дешевий товар.

Для наївних варто нагадати, що Україна значно більша за Польщу територіально, а чорнозем становить там аж 50% орних земель (у Польщі - лише 1%). Український чорнозем не потребує штучних добрив. Російське продовольство з підпорядкованої України було б не тільки дешевшим, але, можливо, і здоровішим, оскільки воно не виробляється на штучних добривах. Росія сьогодні також має надлишок зерна, яке вона експортує за кордон. Тож Росія з українською землею взагалі не потребувала б польської сільськогосподарської продукції.

Хтось може сказати, що вступ України до Європейського Союзу також створить серйозну конкуренцію для польського сільського господарства. Безперечно створить, але про це треба думати вже сьогодні, а не розпалювати антиукраїнські настрої в польському суспільстві та бездумно створювати собі ворога. Українське сільське господарство може бути конкурентним для Польщі, але до цього треба готуватися. Використовуючи власні ресурси Польщі та кошти ЄС, вже зараз слід планувати перебудову польського сільського господарства та розширення польських заводів з переробки аграрної продукції, адже наприклад,  продавати  борошно вигідніше, ніж зерно. А можливо, використовуючи польський досвід у аграрному виробництві, слід створити спільні польсько-українські переробні заводи та торгові компанії. 

Українці змушують нас до змін, котрі вимагають зусиль і витрат, але які, ймовірно, обернуться на краще, в той час як росіяни, перемігши Україну, можуть завдати смертельного удару по польському сільському господарству і навіть по всій польській економіці. Тому краще мати незалежну Україну в Європейському Союзі, ніж імперську Росію на польському кордоні.

Станіслав Стемпень